У понеділок (23.03.2009) я таки пішов на концерт ТІКа. Взагалі-то майже не хожу на подібні заходи, якщо не сказати зовсім не відвідую. Але таку потужну подію я не міг пропустити. Не знаю чому, та мене проперли пісні цього гурту. Під час осінньої депресухи у Львові це було ковтком свіжого повітря, світлом у кінці тунелю, ниткою Аріядни, та йо, останньою соломинкою надії. Якби не вони зі своєю Свєтою, Старшим сєржантом, Піснею про Воно, Сосюрою, Загребельним… не писав би я зараз цих рядків, а можливо і цього щоденника.

Ось, сцена Житомирського обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, де і відбувалося дійство:

Концерт розпочався із заклику всім вставати з місць і танцювати. Потім, вже пізніше, лунала фраза: “Хто не танцює, той Філіп Кіркоров”. Але на це повелася тільки купа фанатів, що сиділа ліворуч в партері. Правда під середину концерту до них долучилось ще кілька гарячих поціновувачів творчості Оленів. У тому числі і я, вигоцував, мов поранений гібон. Хтось мене там навіть фотоґрафував і знімав на камеру. Якщо вдасться отримати ці матеріяли, обов’язково поділюсь

На фото головний Олень країни:

Кожна пісня починалась невеличким ліричним відступом – кілька віршованих рядків… 2 головних на сьогоднішній день хіта: “Свєта” і “Білі троянди” співали двічі на біс. Найбільше мене порадувала заспівана а капела пісня “Ой піду я на гору крутую”, багато хто взагалі не сподівався почути її на концерті, а тут довелося самим підспівувати. Звучала вона дуже потужно, я аж захрип.

Загалом, як на Житомир, то, я думаю, досить непогано пройшов концерт. Побільше б подібних подій, а то люди трохи втратили жвавості, ні на яку революцію їх певно не потяне, а незабаром вибори…

Підпишіться на RSS 2.0 стрічку коментарів. Ви можете залишити коментар. Пінґ заборонено.